Installing Joomla

logo

rekvizit1

Перша світова війна вкрай загострила політичні та національні суперечності, активізувала визвольний рух поневолених народів проти самодержавства. 24 лютого 1917 року в Петрограді відбувся загальний політичний страйк, до якого приєдналися військові частини столичного гарнізону. Державна дума, діяльність якої призупинив цар, стала в опозицію до уряду. Це й вирішило справу. 27 лютого самодержавство впало, влада зосередилась у руках Тимчасового комітету Державної думи. 2 березня члени цього комітету прийняли від царя Миколи II акт про зречення і сформували новий Тимчасовий уряд країни на чолі з князем Г. Львовим.

Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально - буржуазних депутатів IV Державної думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів.

В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Звістка про падіння царського режиму досягла Києва 1(13) березня 1917 року. Це значно пожвавило громадсько-політичне життя в Україні. Представники ряду правих партій в Україні утворили Виконавчий комітет, що мав підтримувати порядок і діяти від імені Тимчасового уряду в Києві.

Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами (лише у березні 1917 року їх було вже понад 170) виник ще один орган, який згуртував українські національно - демократичні сили, — Центральна Рада (ЦР), яку було утворено 4(17) березня 1917 року в Києві на вимогу українського руху щодо створення осередку для об'єднання всіх українських сил. До Центральної Ради увійшли представники різних політичних груп та організацій. Вона була найвпливовішою українською політичною організацією 1917 року. Її головою обрали визначного історика і громадського діяча М. Грушевського — лідера Товариства українських поступовців. Провідну роль у Центральній Раді відігравали Українська партія соціалістів - федералістів (УПСФ), Українська соціал - демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія есерів (УПСР).

Оглядом сил українства, засобом його подальшої організації став Всеукраїнський національний конгрес, який був скликаний Центральною Радою для підтвердження своїх повноважень 6—8 (19—2) квітня 1917 року. В його роботі взяли участь близько 1500 осіб, які представляли всі губернії України. Цей широкопредставницький форум підтвердив вимогу надання Україні національно - територіальної автономії, а також санкціонував новообрану Центральну Раду як крайову раду для всієї України. Отже, на конгресі відбулося конституціювання Центральної Ради, вона стала представницьким органом українського народу. Її головою знову було обрано М. Грушевського, а його заступниками — С. Єфремова і В. Винниченка.

Центральна Рада висувала вимоги автономії України, підтримувала заходи щодо створення української преси, упровадження української мови в школах, скасування будь - яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько - політичного життя. Керівництво ЦР почало роботу по створенню підлеглих їй місцевих органів влади — українських рад (губернських, міських, повітових).

Загальнодемократичні вимоги і лінія Центральної Ради дістали підтримку з боку скликаних у Києві в травні 1917 року всеукраїнських з'їздів: військового, селянського, робітничого.

Отже, було зроблено новий крок у відродженні нації на шляху її державотворення. Репрезентуючи інтереси українського народу Українська Центральна Рада за короткий час свого існування — з березня 1917 по квітень 1918 року - пройшла складний шлях від громадської організації до фактичного

законодавчого органу.