Installing Joomla

Історія села Павлівка бере свій початок у 1842 році, коли у донецькі степи стали переселятися малоземельні козаки та державні селяни із Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній. Відомості про те, скільки їх приїхало, в архівних документах відсутні, але відомо, що у 1866 році на 755 душ чоловічого населення було передано на викуп громади 6097 десятин землі.

За легендою назва села походить від імені першого переселенця.

Землі були обширні, багаті. Місце чудове: тут і річка Кашлагач, а навколо, скільки оком окинеш, степ, степ, а на ньому трави, рідко де стрінеш, не те що лісок, а одну деревину…

Селяни є селяни: поселилися, зліпили хатину, хлів тай до землі – вирощувати пшеницю, ячмінь, просо, овес, доглядати худобу. Та примітивні знаряддя праці, нестача тягла, часті посухи призводили до низьких врожаїв. Так у 1882 році з усієї оброблюваної землі на 2092 душі населення Павлівки зібрано лише коло 20 тисяч пудів зерна.

         Торговий шлях, що проходив через село, надавав павлівцям змогу, не їдучи далеко, реалізовувати свою продукцію. Відбувалося це на ярмарках, на які з’їджалися хлібороби навколишніх сіл. Маріупольські торговці привозили на продаж тканини, рибу, та інші товари, а купували хліб, худобу, тощо.

Отже, розташування населеного пункту на шляху із Бахмута в Маріуполь сприяло швидкому розвитку села. Павлівка стала волосним центром Олександрівського, а з 1874 року - Маріупольського повіту Катеринославської губернії. Двічі на рік у Павлівці проводилися триденні ярмарки, на які селяни привозили на продаж хліб, тканини ручної роботи та інші товари.

У 1865 році на кошти державних селян у Павлівці було споруджено кам’яне приміщення православної церкви на честь святих апостолів Петра і Павла. Чи був до цього храм у селі - невідомо (ймовірно, що був, але документів, що підтверджували цей факт немає).

У 1860 року в селі почало діяти однокласне училище. Через 6 років на кошти громади для нього збудували приміщення на дві класні кімнати. А вже в 1910 році земство заснувало тут двокласне училище. У 1914 році побудоване приміщення церковно - приходської школи. В обох школах у 1915 році навчалося 318 дітей, працювало 7 учителів.

З 1875 року в Павлівці функціонувала лікарська дільниця, де працювали лікар, 2 фельдшери і акушерка. У 1900 році відкрили лікарню на 20 ліжок, для якої земство через чотири роки збудувало приміщення. Лікарня обслуговувала населення Павлівської і Петрівської волостей, в яких проживало понад 31 тисячі мешканців.

У 1904 році у селі було відкрито сільську бібліотеку. Відомо, що в 1914 році фонд її налічував 670 книг. У 1924 році бібліотека вже працювала з фондом 2 тисячі книг.

До революції 2017 року Павлівка була другим після Маріуполя адміністративним та торговельно - промисловим центром Маріупольського повіту. У селі проживало 4751 мешканець. Працювали паровий млин, цегельний завод, три підприємства з вичинки шкіри, лікарня, бібліотека, одна церковно - приходська та дві земські школи. Школа, лікарня, бібліотека утримувалися на кошти селян, які щорічно, крім державних податків, сплачували ще й спеціальні земські збори.

У 1920 році Павлівська волость увійшла до Маріупольського повіту. У 1923 році, коли в Донецькій губернії проводилась адміністративна реформа та створювались райони, Павлівська волость увійшла до Благодатівського району, а у лютому 1925 року центр Благодатівського району перенесено до села Павлівка, відтак і район перейменовано в Павлівський.

За даними перепису 1926 року до Павлівського району входило 18 сільських рад (54 населених пункти) і проживало на території району 44 тисячі чоловік. У 1930 році, коли було скасовано Мар’їнський район, Максимільянівська та Георгіївська сільради увійшли до Павлівського району.

На початку серпня 1922 року в Павлівці було створено комітет незалежних селян, проведено землевпорядкування. Наступного року створено сільськогосподарську комуну «1 Травня». У 1929 році організовано три товариства спільної обробки землі (ТСОЗи). На початку 1930 року ТСОЗи були переведені на статут сільськогосподарської артілі. У травні - червні 1931 року артілі об’єдналися в колгосп «Червоний Жовтень» (у 1934 році колгосп розукрупнили). Використання сільськогосподарської техніки значно підвищило культуру обробітку землі, сприяло росту врожайності. Уже в 1940 році колгосп «Червоний Жовтень» зібрав по 13,4 центнера зернових, 27 центнерів кукурудзи, по 17,4 центнера соняшника з гектара. Підвищилась і оплата праці колгоспників.

50 - 80 роки ХХ сторіччя були роками найбільшого розвитку сільского колективного господарства. Кращі працівники були відзначені високими урядовими нагородами та званнями. Наприкінці 1969 року «Червоний Жовтень» мав 7065 га землі, в тому числі 5582 га орної, 633 га випасів, 200 га присадибних ділянок. На його полях працювало 47 тракторів, 22 комбайни, 42 вантажних автомашини. У господарстві було 1270 корів, 2524 свиней. Близько 150 трактористів, комбайнерів, шоферів та механіків працювали на ланах.

У 1994 року господарство було реорганізоване в КСП «Червоний Жовтень», з 1999 – СТОВ «Павлівське», з 2004 року – філіал «Павлівський» ТОВ «Агрофірма «Агротіс».

У 1922 році у селі Павлівка відкрито дитячий будинок, куди прийняли 65 сиріт. У 1936 році у дитбудинку виховувалось 359 дітей, наприкінці 1943 року - понад 200 дітей (у 1962 році дитячий будинок із села був вивезений).

У лютому 1932 року Постановою ІV сесії ВУЦВК Павлівський район було скасовано. Його територію приєднано до Сталінської міської Ради. Рівно через рік, у лютому 1933 року, Постановою того ж таки ВУЦВК на теренах Донецької області утворено чотири райони, у тому числі і Мар’їнський, до складу якого увійшла і Павлівська сільська рада.

В передвоєні роки набагато поліпшилось медичне обслуговування населення. Павлівська лікарня вже мала терапевтичне, хірургічне, педіатричне відділення, де працювало 5 лікарів і 12 осіб середнього персоналу.

У 1938 році семирічну школу реорганізовано в середню. Крім того, працювали початкова і вечірня школа.

На початку січня 1940 року відбулася сесія сільради першого скликання.

Мирну працю людей обірвала війна. 10 жовтня 1941 року гітлерівці захопили Павлівку. У роки війни 438 селян воювало на фронтах, 288 з них віддали життя за Батьківщину. 205 павлівців відзначені орденами і медалями за мужність і відвагу.

Окремою сторінкою в історії є травневі події 1943 року, коли 13 героїчних бійців десантного загону Штабу партизанського руху Південного фронту під командуванням лейтенанта Трифонова М.М. (Югова) 31 травня 1943 року прийняли нерівний бій з переважаючими силами ворога у відкритій степовій місцевості недалеко від села Павлівка. Командир загону Трифонов і семеро бійців героїчно загинули на місці бою. Четверо важкопоранених померли дорогою до Павлівської лікарні, а боєць Лідія Акімова, відмовившись розголошувати завдання групи, померла вже у Павлівській лікарні.

Бійців було поховано на місці бою, де зараз височить Пам’ятний хрест, а меморіальна дошка засвідчує їх подвиг. Згодом вони були перепоховані в парку села Павлівки, де збудований меморіальний комплекс загиблим односельцям та партизанам - югівцям.

Після визволення села, 11 вересня 1943 року, частинами Південного фронту, селяни взялися відбудовувати зруйноване господарство. Була організована допомога сім’ям воїнів, розподілялися позички й будівельні матеріали, виділені державою. Село поступово загоювало рани війни. У жовтні 1943 року підняли з руїн лікарню, відновилися заняття в школах. Наприкінці року понад 200 дітей прийняв дитячий будинок, почав працювати клуб.

         Наприкінці 1969 року у Павлівці проживає 2156 колгоспників і 556 робітників та службовців. Багато жителів трудиться на будівництві шахт міста Вугледара.

В селі ведеться велике житлове, виробниче і культурне будівництво. На кошти артілі зведено адміністративний будинок, два магазини, аптеку, клуб, триповерхову середню школу, їдальню. У Павлівці працюють кравецька майстерня і перукарня. З районним і обласним центрами село сполучає асфальтоване шосе. У 1963 році прокладено водопровід з водорозбірними колонками.

В 1966 році збудована нова триповерхова школа. Школа має статус середньої: в ній навчаються 385 учнів, працюють 28 учителів. Директор школи - Заїка І.Ф. З 1954 року у школі розпочала свою трудову діяльність молода вчителька Ткаченко Л.І., яка у 1962 році призначена заступником директора школи по навчальній частині, а потім протягом 20 років (1972 - 1992) працює на посаді директора навчального закладу. Ткаченко Лідія Іванівна – заслужений вчитель України, відмінник народної освіти, переможець номінації «Людина високої професії», нагороджена грамотою Міністерства освіти і науки України (1986 рік). У 1968 році відкрито новий двоповерховий дитсадок на 90 місць. Завідуюча - Тимошенко М.І. З 1987 року і по теперішній час дошкільний навчальний заклад очолює Лещенко Г.В.

На початок 1970 року в селі діє лікарня з терапевтичним, хірургічним, зуболікарським, фітотерапевтичним, рентгенологічним кабінетами обладнаними новою апаратурою та стаціонаром на 100 ліжок, в тому числі з пологовим відділенням. Тут працюють 9 лікарів і 44 осіб середнього персоналу. Головний лікар - Якунін Костянтин Єгорович, лікар - хірург з великої літери. Він не тільки проводить складні операції, а ще його чуйність, уважність і відповідальне ставлення до своєї справи повертають людям здоров’я. Милували око зелені насадження на території лікарні – «місцевого санаторію», як влучно називали його мешканці села. Головний лікар, депутат сільської ради Якунін К.Є. умів організувати колектив медпрацівників на постійне додержання порядку біля лікарні. І тому не дивно, що територія лікарні одне з самих мальовничих куточків села. На превеликий жаль у 1975 році Павлівська лікарня була закрита. Вся медична апаратура, обладнання було передано до Красногорівської лікарні. В селі залишилася одна амбулаторія, яка і в дотеперішній час розташована в приміщенні, збудованому у 1904 році.

У 1986 році у селі відкрито новий Будинок культури на 450 місць з широкоекранною кіноустановкою. Заслужений успіх мали виступи учительського драматичного гуртка і шкільної художньої самодіяльності. Гордістю сільського Будинку культури стає народний самодіяльний фольклорний ансамбль «Жартівники» (звання народного присвоєно у січні 1991 року) під керівництвом Єременко Ірини Петрівни. Ансамбль був запрошений до м. Києва на ВДНГ (1990 рік), стає учасником Міжнародного фестивалю «Берегиня – 91» (м. Луцьк, 1991 рік), низки фестивалів в області та за її межами. Через 10 років ансамбль очолює його учасниця, працівник Павлівського Будинку культури - Бєла Віра Петрівна.

До 2019 року Павлівська сільська рада перебувала у складі Мар’їнського району Донецької області. Наприкінці 2019 року Павлівська сільська громада увійшла до складу Вугледарської об’єднаної територіальної громади. Село Павлівка стала центром Павлівського старостинського округу.

 

 

Вугледарська міська рада:

85670 м. Вугледар Донецької області

вул. 30-річчя Перемоги, будинок 16

телефон приймальні +38 06273 64274

vug.v@dn.gov.ua vmr@vugledar-rada.gov.ua

 

  

euroflayer

google play app store

 

 

 

Гаряча лінія Вугледарської

міської ради: 0800505456

Графік роботи: щоденно у робочі дні

з 08.00 до 12.00 та з 13.00 до 17.00

(п’ятниця та передсвяткові дні до 15.45)