Кроленко Олександр Васильович
Кроленко Олександр Васильович
26.08.1970 - 17.06.2022
Начальник групи розвідки військової частини А7271
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Народився 26 серпня 1970 року в м. Вугледар Донецької області.
Закінчив середню школу № 117 в 1987 році.
В 1987 році поступив в Уссурійське вище військове автомобільно-командне училище за спеціальністю «Командна тактична автомобільних військ», яке закінчив в 1991 році.
Після розподілення попав служити в республіку Казахстан м. Курчатів Семипалатинський атомний полігон.
Після розпаду радянського союзу повернувся в Україну в 1993 році, де проходив службу в Трьохізбянському танковому гарнізоні військова частина А 0628, в якості командира роти батальйону тилового забезпечення, згодом заступника начальника штабу другого танкового батальйону.
Звільнився з армії в 1997 році.
Повернувся разом з дружиною і сином в рідне місто Вугледар де почав працювати електрослюсарем підземним на Державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1».
З початком російської агресії в 2014 році разом з дружиною допомагали ВСУ: волонтерили, зустрічали їх в себе вдома, передавали іншим волонтерам допомогу на лінію фронту.
В 2016 році по 6 хвилі мобілізації пішов на службу в Мар’їнский районний військовий комісаріат Донецької області оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних сил України заступником військового комісара з територіальної обороні. Вийшов на пенсію в 2020 році.
З початком повномасштабної війни 25.02.2022 року терміново виїхав в м. Волноваха й примкнув до 53-тьої окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
12 березня 2022 р. перейшов в 105 батальйон м. Волноваха 109-тої окремої бригади територіальної оборони (109 ОБрТрО) — кадроване формування Сил територіальної оборони України у Донецькій області.
Перебував на посаді начальника групи розвідки військової частини А7271. Мав звання майора.
Загинув поблизу н.п. Велика Новосілка, потрапивши під ворожий обстріл з мінометно-артилерійських систем ворога.
Похований на Алеї Слави Сабарівського кладовища м. Вінниця.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
В приватному житті мав захоплення з бджолярства маючи власну пасіку, майстрування власної сонячної та повітряної автономної енергетики для живлення власного будинка, займався виноградарством.
Залишились дружина Ія та син Олександр.
